Stop tilting at windmills, припини воювати з вітряками, deja de inclinarte en los molinos de viento!

After leaving Facebook particularly in order to get rid of imaginary friends and imaginary super-important updates, new challenge popped up - to get rid of imaginary enemies. And by them I mean something important-ish we constantly fight with.

Mess in kids' room - common situation, isn't it? Constant remarks, threats, forcing to place toys in their proper places - all these take a lot of time and effort. "Why do we need to pack toys away? We will play with them tomorrow" - asked one of the kids and I was able to find only one explanation - because I like everything to look nice.

How about the situation, where you eagerly try to 'help' someone, taking your own standards of happiness, freedom and self-development as the only standards? Let me guess - as a result, you get resistance, rejection and worsened relationship.

Life's too short to tilt at 'windmills'. Just change your attitude and forget about them forever.

Після знефейсбучення, частковою метою якого було позбутися уявних друзів і уявних "супер-важливих" новин, новий челендж - позбутися уявних ворогів. Під ними я маю на увазі те, з чим ми завзято боремось, витрачаючи час і енергію, але чого насправжді не існує.

Гармидер в дитячій кімнаті - знайома ситуація, чи не так? Постійні зауваження, погрози, примушування розкладати все по місцях - все це забирає купу сил і значно погіршує настрій. "Навіщо прибирати, якщо ми завтра знову гратимемось?" - спитав хтось із дітей і я не знайшла відповіді. Тому що мені подобається щоб все виглядало в порядку?

Як часто ми намагаємось "допомогти" комусь з дорогих людей, керуючись власними стандартами щастя й саморозвитку? Отримуючи опір, несприйняття і погіршені стосутнкив результаті?

Боротися з "вітряками" легко - просто проаналізуй, що викликає постійне незадоволення і чому? Зміни своє ставлення і назавжди забудь про "вітряк".

Después de dejar Facebook particularmente para deshacerse de unos amigos imaginarios y de unas notocoas "súper importantes" imaginarias, surgió un rato nuevo: deshacerse de unos enemigos imaginarios. Me refiero a algo que pensamos es importante (pero que realmente no es asi) y con el que constantemente luchamos.

Un lio en una habitación de los niños: situación común, ¿no? Comentarios constantes, amenazas, obligaciones a colocar los juguetes en su lugar apropiado, todo esto toma mucho tiempo y esfuerzo. "¿Por qué tenemos que quiterase los juguetes? Jugaremos con ellos mañana", preguntó una de los niñas y pude encontrar una sola explicación: porque a mi me gusta que todo se mira bien.

Tuves la situación, donde intentarias ansiosamente "ayudar" a alguien, tomando tus propios estándares de felicidad y autodesarrollo como los únicos estándares? Déjame adivinar, ¿como resultado, obtuves una resistencia, un rechazo y una relación empeorada?

Deja de inclinarte en los "molinos de viento": simplemente cambia tu actitud y olvídate de ellos para siempre.