Today I ice-skated for the second time in my life. First experience was painful and exciting: one snowy night with my friend we went to the ice rink not far from the university. We both were newbies, so first hour was spent in instant falling. Second hour we ice-skated excitingly trying to not collide with other skaters - because of thick snow we could hardly see. Later, in our dormitory room, in astonishment we inspected large bruises on our knees and elbows.
I went on ice with kids - Katerina already makes multiple tricks on ice, and Maria tries to follow.
'Go mum!' - 'Emmmm I don't think I'm ready.....' - 'Go!!!!!'. That's it, there is no way back. Hold their hands tight.
First round - survival. 'Ok mum, now go by yourself' - 'I'm not ready!' - 'Go mum!'.
Second round - wow, I can skate by switching feet. Ice doesn't smell as snow, but cold and skating legs awake snowboarding memories. I imagine myself switching board's edges quickly - ok, it is not scary anymore.
Third (or which one is it?) round - tired kids are sitting on the bench. 'One more round, ok?' - 'Mum, you can do even more rounds' - 'Hurray!'. Feeling as a kid of my own kid. Great feeling - kids teach us what we have taught them before. To not be scared.
Сьогодні довелося стати на ковзани. Вдруге за все життя. Перший досвід був болючим і захоплюючим водночас - одного сніжного вечора ми з подругою вирушили на каток в Голосієво. Обидві кататися не в міли зовсім, тож першу годину ми просто весь час падали, другу - з захватом нарізали кола намагаючись розгледіти шлях крізь густу завісу заметілі, а потім в гуртожитку здивовано розглядали величезні синяки на колінах і ліктях.
На лід вийшла разом з дітьми - Катруся вже виробляє на льоду всілякі викрутаси, а Марійка намагається не відставати.
"Давай, мам!" - "Мммммм я не готова...." - "Давай!!!". Все, шляху назад немає. Відпустивши рятівний бортик я вчепилася в дитячі рученята.
Перше коло - вижити. "Так, мама, тепер сама" - "Я не готова!" - "Давай мам!".
Друге коло - ухти, я можу ковзати ногами по черзі. Лід не пахне, але холод і ковзаючі ноги викликають сноубордистські спогади. Якщо уявити, що я просто весь час перекантовуюсь на борді - стає не страшно.
Третє (чи яке це,) коло - втомлені дітлахи сидять на лавці. "Я ще одне коло, добре?" - "Мам, ти можеш ще багато кіл" - "Ура!". Почуваюсь дитиною своєї дитини. Цікаве відчуття - діти вчать нас тому, чого ми вчили їх. Не боятись.
Hoy tuve que patinar. Por la segunda vez en mi vida. Una primera experiencia fue dolorosa y emocionante. Una noche nevada fuimos con mi amiga de universidad a la pista de hielo. Ambos fuimos novatas, entonces la primera hora solo caímos. La segunda hora patinamos tratando de no chocar con otros patinadores - nevaba muchisimo. Despues, en nuestro dormitorio
inspeccionamos unos moretones grandes en nuestras rodillas y codos.
Fui al hielo con las niñas: Katerina ya hace varios trucos en hielo, y Maria intenta seguirlos.
'¡Vamos mamá!' - 'Emmmm, no creo que estoy lista ...' - '¡Vamos!'. Eso es todo, no hay vuelta atrás. Mantengo sus manos.
Primera ronda - supervivencia. 'Ok mamá, ahora ve por ti mismo' - '¡No estoy lista!' - '¡Vamos mamá!'.
Segunda ronda - puedo patinar cambiando mi pies, una despues de otra. El hielo no huele a nieve, pero el frio y las piernas patinandas despiertan recuerdos de snowboard. Me imagino cambiando los cantes del borde rápidamente - vale, ya no da miedo.
Tercera (¿o cuál es?) ronda: las niñas cansadas están sentados en el banco. 'Una ronda más, ¿vale?' - 'Mamá, puedes hacer aún más rondas' - '¡Hurra!'. Sintiéndome como una niña de mi propia niña. Un gran sentimiento: los niños nos enseñan lo que les hemos enseñado antes. Para no tener miedo.
Comments
Post a Comment