* Yet I am just a man still learning how to fall (Blonde Redhead) *
I have a fear of heights. Recently, following friend's advice, we went to the bouldering gym (place where you climb the walls). After making my first one and a half or two meters, I looked down and the immediate thought was "What am I doing here?". My legs were shaking, and I clearly saw tragic picture of broken limbs underneath...
I was lucky to have a professional advisor. The most important thing is to learn how to fall. You should climb a bit, then fall, climb higher - fall again, climb higher - ok, you got it. I still feel scared when I look down before a jump, so I fall with my eyes closed. I relax in the air and roll to my back after landing.The next step is to actually climb to the target. Improvised 'boulders' are marked in different colors according to the degree of complexity. Sometimes the sequence of steps is not obvious and the process of climbing resembles exciting riddle.
Professional bouldering lovers wear special shoes. They terribly squeeze your toes, but help to use the feet as effectively as possible. Hands are sprinkled with chalk.
The atmosphere of the place is very welcoming - people come with dogs and children, nice music, climbers cheer each other up and congratulate on well-done paths.
I must warn: it charges with a huge amount of energy and can cause addiction. And yes, falling is not a nightmare anymore!
Я боюсь висоти. Нещодавно за порадою друга пішли в bouldering gym (місце де лазиш по стінах). Опанувавши свої перші півтори чи два метри, я подивилася вниз і перша думка була "Що я тут роблю?". Ноги тряслись від страху, в голові крутилася трагічна картина зламаних ніг і рук...
Мені пощастило мати професійного порадника. Найголовніше - навчитись падати. Поступово вилазити вище й вище і падати. Мені так само страшно дивитись вниз, тому я падаю з заплющеними очима. В повітрі розслабляюсь, приземлившись перекочуюсь на спину що пом"якшити падіння.
Наступний крок - власне вилізти до наміченої цілі. Імпровізовані "камінчики" промарковані різними кольорами по ступеню складності. Іноді послідовність кроків неочевидна і процес нагадує розгадування загадки.
Професійні любителі цього виду спорту одягають спеціальне взуття. Воно страшенно стискає ногу в пальцях, зате допомагає максимально ефективно використовувати ступню. Руки посипають крейдою.
Атмосфера місця дуже привітна - люди приходять з собаками й дітками, грає ненав"язлива музика, люди підбадьорюють одне одного і хвалять після вдало пройденого маршруту.
А ще варто знати: це дає величезний заряд енергії і може викликати залежність. І так, падати більше не страшно!
Tengo miedo a las alturas. Recientemente, siguiendo el consejo de un amigo, fuimos al gimnasio de boulder (lugar donde escalan por las paredes). Después de hacer mi primer uno y medio o dos metros, miré hacia abajo y pensé: "¿Qué estoy haciendo aquí?". Me temblaban las piernas y vi una imagen trágica de los brazos y las piernas rotas debajo ...
Tuve la suerte de tener un asesor profesional. Lo más importante es aprender a caer. Tienes que escalar un poco, luego caer, subir más alto - caer de nuevo, subir más alto - vale, lo entiendes. Todavía me siento asustado cuando miro hacia abajo antes de saltar, y por eso me caigo con los ojos cerrados. Me relajo en el aire y ruedo a mi espalda después del aterrizaje.
El siguiente paso es escalar más alto. Las "rocas" improvisadas están marcadas con diferentes colores según el grado de complejidad. A veces, la secuencia de pasos no es obvia y el proceso de escalada se asemeja a un acertijo.
Las alpinistas profesionales usan zapatos especiales. Aprietan terriblemente los dedos de los pies, pero ayudan a usar los pies de la manera más efectiva. Las manos están salpicadas con tiza.
El ambiente del lugar es muy comfortable: la gente viene con perros y niños, buena música, la gente anima uno a otro...
Debo que advertir: esta actividad carga con una gran cantidad de energía y puede causar adicción. Y sí, ¡caer ya no es una pesadilla!
Photos: pikore.com and bookme.
Comments
Post a Comment