I won third place in Alexandra Pizarnik's Poetry Translation Contest! With one ('Cenizas') out of two poems that I liked the most. Alexandra Pizarnik is not an easy poet - her deep eyes, extraordinary personality and tragic life was what caught my attention for the first time. To understand her feelings was the first challenge, to find reflecting feelings in my own soul - the second one, and the last one was to choose the right Ukrainian words to express those feelings. Anyway - feeling proud to get the recognition for that work! Such steps inspire and give extra happiness to fight another challenges. And how sweet it is to imagine my mom smiling while reading it (I know you believe I will write a novel one day, so maybe it's just the first small step?)!
Why you should feel proud even of such small victories?
- You believed in yourself
- You made this move
- You enjoyed it and you will keep doing it again
- You may inspire others
- People can enjoy your work.
And for those of you who are in love with poetry, here is 'Cenizas' translated by Cecilia Rossi:
Ashes
We have spoken words,
words to wake the dead,
words to start a fire,
words where we can sit
and smile.
We have created the sermon
of bird and sea,
the sermon of water,
the sermon of love.
We have knelt down
and worshipped phrases
long as a star’s sigh,
phrases like waves,
phrases with wings.
We have invented new names
for wine and laughter,
for looks and their terrible
ways.
I am alone now
–like the delirious miser
on her mountain of gold–
throwing words up in the sky,
but I am alone
and cannot tell my beloved
those words I live for.
Я зайняла третє місце в конкурсі перекладів поезії Алехандри Пісарнік! З одним із двох віршів які переклала ("Cenizas") і який сподобався мені найбільше. Алехандра Пісарнік непроста поетеса. Її глибокі очі, неординарна особистість і трагічна доля - те, що привернуло увагу вперше. Зрозуміти її почуття було першим викликом, віднайти такі ж емоції в своїй душі - другим, а відшукати правильні слова українською щоб передати ці емоції було третім викликом. Приємно отримати визнання своєї праці! Такі кроки надихають і додають такого необхідного відчуття щастя для боротьби з іншими челенджами. І як приємно уявляти маму, що читає ці рядки й посміхається (ти віриш що одного дня я напишу роман, хтозна може це перший малесенький крок?)!
Чому тобі варто пишатися собою навіть через такі маленькі перемоги?
- Ти повірив у себе
- Ти зробив цей крок
- Тобі це сподобалось і ти продовжуватимеш робити це
- Ти можеш надихати інших
- Люди можуть насолоджуватись твоєю працею.
Попіл
Слова, нами сказані
воскрешають мертвих,
запалюють вогонь,
щоб сидіти й посміхатися.
Ми склали проповідь
про голуба й море,
про воду,
любов.
Ми схиляли коліна,
смакували фрази безмежні
як зірки зітхання,
фрази-хвилі,
фрази крилаті.
Ми придумали нові імена
для вина і для сміху,
для поглядів і їх лячних
траєкторій.
Я самотня
- як скнара, що марить
над своєю горою золота -
відпускаю слова у небо,
але я самотня
і не можу коханому мовити
ті слова, задля кóтрих живу.
Comments
Post a Comment